Мелодія буття

       Я повернувсь  з далекої чужини, відкрив альбом – там пам’яті світлини- дитинства радісні і неповторні дні… До мене хтось говорить …чи вчувається мені ?!

-Спитай себе , дитино , хто ти є , і в серці обізветься рідна мова. Коли  ж забув чи відцурався у чужім краю – ти втратив  свою корінь і основу.

- По світі дуже довго мандрував, своєю мовою  давно не розмовляв.

-Згадай дитинство : сивочолий дід – найкращий , найсмішніший, найрідніший – тебе байками все він  забавляв , гостинчиком « від  зайчика » все тішив.   Тут стільки тайни, ласки , доброти, повчання, щирості  простої ! Саме тобі він мову передав і мудрість матері- землі святої , щоби твої онуки теж почули  ці слова, щоб дідова душа у майбутті жила…

- Так, пам’ятаю мову  свого діда. А ще – духмяний аромат із печі хліба- його бабуся вміло випікала, благословила словом, примовляла  і щастя – долю  у оселю закликала. Її порепані, невтомні, чорні від роботи руки – у них знання ще кращі, ніж усі земські науки. Вони уміли шити й вишивати  , садити чудо – квіти і дітей плекати . Талант оцей уміло передала й тепло душі, що піснею звучала. У нашій хаті пісня все лунала…

- Лунала ?

- Ні! Звучить у тиші вечоровій .Я чую ніжні звуки  дитинства колискові- це голос мами, це її пісні. Хіба таке забудеш ?! Звісно  ні…

   Життя веде нас різними стежками , звертаюсь завжди подумки до мами вона ж – бо – найдорожча на землі . Усе – усе пробачить,як в дитинства дні . Коли я був малим , то  перше слово звучало « мамо ! «,- ніжно і чудово .

    Вже посріблились скроні , а мені ще досі чутні мамині пісні. 

- От бачиш, в серці мова ожива. А пам'ятаєш татові слова?

- Мій тато строгим був, не говорив багато. Він раз казав - хто б не послухав тата?! Його слова незмінні настанови - щоби господарем, людиною я був і щоб не збився у житті з дороги. Я вчився в нього сіяти, косити і сонце вранішнє удосвіда будити. Багато дав мені мій батько зрозуміти - любити треба рідну землю, звичай свій любити. І дав наказ вітцівський заповіт сповнити: щоб передав я мудрі настанови дітям, щоб не забули витоки вони свої, щоби продовжився наш рід у вічності, у майбутті.

    …Дивлюсь в альбом. Вже скроні посивіли. Я тет – а – тет у роздумах з Тобою. Мій добрий Ангеле, мене Ти не покинув! Поговори вкраїнською зі мною !  Так трепетно в душі звучать оті слова ! Вони – це Божий дар , мелодія буття.

Руда Галина Орестівна, вчитель початкових класів ТСШ№7